Лидия Стрельченко
* * *
Дурна попса руйнує зранку мозок.
На склі сьогодні сльози самоти.
І бездоганно весняним гіпнозом
Подіяв вітер: наказав цвісти.
Бо є найлегші пута – у кохання.
(Найлегші із найважчих? Чи?.. Дарма!)
Ці пута – порятунок. Ні сльоза, ні
Широкий усміх їх не обмина.
Купую закордонний паспорт в літо.
У перші грози візу освячу.
На бланку ставлю підпис – оксамитом.
А мито … поцілунком заплачу.
* * *
Вигорають моря.
І піски википають.
Зацвітає небо
Лататтям сузір’їв.
Уночі.
А вдень
Стелеться спекотна дорога
Через парникові міста,
Через тепличні села,
Де люди, як огірки –
Законсервовані.
Де люди – до зими –
Засолені.
Дивних язичників побільшало
Цього року:
Моляться хмарам,
Перед термометрами упадають,
Кондиціонери славлять.
І тільки на іншій півкулі,
Де теплого одягу досі не знали,
Від мінуса гострого
Гинуть.
Втома
Очі не встигають за рядками
І думки врізнобіч розповзлись
Відпусти тяжкий немилий камінь
Що намуляв дужче ніж колись
На обличчя тінь тривоги сіла
Мрії мерехтіти стали сном
Спина ніби стовбур заніміла
Мрії – догори дірявим дном
Вдих і видих жити жити жити
Серцю – безупинний тренажер
Вдих і видих цигарки і квіти
Час – тік-так – найбільший людожер
|
| Категория: Поэзия участников | Добавил: troleybus (12.07.2011)
|
| Просмотров: 902
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
Статистика |
Онлайн всего: 1 Гостей: 1 Пользователей: 0 |
|